Чи можна вилікувати аутизм або псевдоепідемія аутизму.

Я вже давно намагався написати статтю на цю тему, але ніяк не доходили руки. Проте після того як мені на очі попала стаття нейрофізіолога і нейропсихолога Девіда Роуленда «Епідемія хибних діагнозів аутизму» вирішив що пора точно прийшла. Коли мене запитують чи можна вилікувати аутизм, я відповідаю так, можна, але я не знаю чи це можна зробити конкретно у вашої дитини. Тож давайте розбиратися, що це значить.

Постать Девіда є надзвичайно цікавою. Він хворів аутизмом більше 70 років після того, як в 6 років скоїв суіцид і вижив. Після цього випадку йому поставили синдром Аспергера або високофункціональний аутизм. Він став нейрофізіологом і нейропсихологом і вивчав аутизм, як зсередини будучи людиною з діагнозом аутизм, так і ззовні будучи спеціалістом в цій галузі. В віці 76 років він отримав травму, після якої симптоми аутизму зникли. Надзвичайна історія людини і дослідника, яка заставляє задуматися над правдоподібністю сучасних медичних догм по відношенню до аутизму.

Мета дослідження, яке провів Девід, зрозуміти причину швидкої ескалації діагнозу аутизм [5]. Адже це досить дивно, ще 30 років назад частота зустріваності аутизму була 1 на 10000, а на сьогодні це співвідношення складає 1 на 44 (і це на 2018 рік) [1]. Різниця колосальна. І це при тому, що частота зустріваності інших психічних розладів за цей час не мінялась. Більше того, виявилося що 70% тих, кому поставили діагноз аутизм, можуть бути не аутистами [3]. Ще до 2013 року одній дитині не могли поставити діагноз аутизм і синдром гіперактивності одночасно, тепер це можливо [4].

Термін «аутизм» походить від грецького слова, що в перекладі означає «я». Він вперше був використаний швейцарським психіатром Ойгеном Блейлером в 1911 році для характеристики замкнутості у своєму внутрішньому світі.

Аутизм це вроджена нейрофізіологічна відмінність у тому, як мозок обробляє інформацію, спричинена дисфункцією поясної звивини, тієї частини мозку яка фокусує увагу.

Виявляється, що тим у кого такої вродженої відмінності немає діагноз аутизм ставити буде помилкою. В 2019 році було проведено комплексне дослідження, результати якого були опубліковані в JAMA Rsychiatry, яке вказує що аутизм досить надмірно діагностується і це зв’язано з проблемами діагностичних критеріїв описаних в DSM-5 [6].

У 2013 році  Американська психіатрична асоціація об’єднала наступні  чотири розлади під егідою розладів спектру аутизму (РАС): розлад аутизму, синдром Аспергера, дитячий дезінтегративний розлад,  первазивний розлад розвитку, не визначений інакше (PDD-NOS). Зараз аутизм включає в себе цілий спектр станів невизначеної подібності. Автор дослідження стверджує, що зростання поширеності аутизму пов’язано із створенням класифікації DSM-5, яка помилково через надто всеохоплюючі широкі категорії включає стани не пов’язані з аутизмом.

Натомість Девід говорить, що аутичні риси мають одну причину. Грунтуючись на глибоких знаннях про те, як функціонує його власний аутичний мозок,  на основі вивчення поведінки трьох членів сім’ї з аутистами та 18 інших людей з аутизмом, він склав список з 50 рис, які аутисти мають спільними.

Схоже, що ці аутичні характеристики мають одну причину – гіперфокус, постійний невблаганний стан інтенсивної цілеспрямованої зосередженості , зосередженої на чомусь одному, виключаючи все інше. Таким чином, гіперфокус є унікальним  визначальним причинним станом аутизму, який створює всі його спостережувані характеристики [7,8].

Гіперфокус тримає людину в пастці ментальної/інтелектуальної частини свого розуму без можливості розподіляти увагу між двома думками, внаслідок чого людина ніколи не відчуває емоцій. Він/вона може обробляти емоції лише інтелектуально, постфактум. Без здатності

відчувати емоції неможливо бути спонтанним, бути емоційно доступним, відчувати зв’язок з іншими або усвідомлювати, як вас сприймають.

Гіперфокус не дозволяє людині запускати дві розумові програми одночасно. Людина з аутизмом сприймає все, що ви говорите, буквально, тому що вона не може ставити під сумнів те, як ви використовуєте слова. Гіперфокус може бути настільки інтенсивним, що будь-яка раптова перерва (наприклад, відкриття дверей, несподіване запитання, випадкове впускання чогось) руйнує модель мислення та може сприйматися будь-яким чином, від дратівливого до руйнівного.

Гучні звуки миттєво перемикають гіперфокус на шум, який потім відчувається з набагато більшою  інтенсивністю, ніж у людини з нейротиповим мозком [8].

Автор в своєму дослідженні більш глибше пояснює патофізіологічну причину виникнення гіперфокусу і диференційну діагностику з такими станами коли можуть виникати аутичні прояви, це посттравматичний синдром, обсесивно-компульсивні розлади та синдром гіперактивності і зниженої уваги. Як відповідь на запитання, як же розібратися в цій інформації для підтвердження аутизму Девід пропонує простий тест, що складається з 5 запитань і відповідей на них, що підтверджують наявність того самого гіперфокусу, а значить і аутизму [7,9]. Ось ці запитання:

1. Як часто ви плачете? – «ніколи» або «рідко»
2. Як часто ти смієшся? – «ніколи» або «рідко»
3. Чого ти боїшся? – «нічого» або інтелектуальна відповідь на кшталт «Я нічого не боюся, бо це не логічно»
4. Що ти зараз відчуваєш? – «нічого» або  інтелектуальна відповідь схожа на попередню
5. Вам буває нудно? – «ніколи»

Той, хто відповість на всі  п’ять запитань, наведених вище, є аутистом. Будь-хто, хто відповідає чотири або менше, як зазначено вище, не є аутистом.

Девід стверджує що існує тільки один аутизм, а поняття спектру аутизму є контрпродуктивним і його потрібно відкинути. Спектр означає, що можуть бути різні види аутизму або різні відтінки аутизму. Але відповідь може бути тільки одна або ти аутист або ні. Єдине що в аутизмі може мінятися це інтенсивність гіперфокусу. Невербальні аутисти настільки захоплені гіперфокусом, що немає відомого способу вивести їх з цього. Багатьох дітей-аутистів неможливо навчити говорити; однак деякі спонтанно починають говорити з власної  ініціативи, як це зробив Ейнштейн у віці чотирьох років.

Автор наголошує, що аутизм – це вроджений спосіб функціонування мозку, який неможливо змінити, він не здатний реагувати на терапію модифікації поведінки. Тому терапію спрямовану на соціалізацію дитини він вважає шкідливою і неприйнятною. В цьому ключі Девід говорить, що АБА терапія є шкідливою. Меседж AБA полягає в тому, що способи поведінки аутистів є неправильними і їх потрібно виправляти, а також що дитина-аутист «зламана» і її потрібно формувати так, щоб вона була більш приємною для людей без аутизму. Це помилкове переконання є руйнівним для особистості та самооцінки дитини. AБA вчить аутистів, що їхні потреби менш важливі , ніж задоволення інших людей. Це робить дітей-аутистів надмірно поступливими, роблячи їх вразливими до маніпуляцій і насильства. Цих дітей потрібно вчити, як виражати та задовольняти свої потреби, а не вчити, що їхні  потреби є менш значущими, ніж потреби людей навколо них.

Існує гучна спільнота дорослих з аутизмом (багато з яких мали AБA в дитинстві ), які стверджують, що AБA шкідлива, оскільки вона базується на жорстокій передумові,  спробі зробити людей з аутизмом «нормальними», а це через нейрофізіологічні особливості мозку аутиста зробити неможливо [10].

Отже, які висновки можна зробити з цієї статті:

• Наявність аутичних симптомів ще не говорить що це аутизм. Це значить що наявність аутичних симптомів може бути і не при аутизмі. Відповідно потрібно відрізняти аутизм як хворобу і аутичний стан, який може як виявитися аутизмом так і не бути аутизмом.
• А це значить, що за аутичними симптомами можуть ховатися інші патологічні стани, які можна корегувати і лікувати або позбутися їх повністю. І дослідження, підтверджують що 70% діагнозів аутизм є хибними, а це може значити що 7 із 10 дітей з діагнозом аутизм можливо вилікувати повністю або значно покращити їх стан.
• Аутизм досить важко (згідно з вищенаведених критеріїв) діагностувати чи підтвердити в ранньому віці, що може привести до неправильного діагнозу, і відповідно до неправильного висновку щодо терапій дитини.
• Отже твердження, що аутизм може появлятися в віці від 2 до 5 років а дальше ні, може виявитися хибним.
• З огляду на особисту історію автора можна поставити під сумнів його висновок про невиліковність аутизму і про вродженість здатності нервової системи до гіперфокусу. І хоча цю особливість в автора статті могли не побачити, а вона проявилась після психологічної травми, але ця особливість в кінці кінців зникла після іншої травми. А це може говорити про те, що навіть якщо така особливість вроджена, то це не значить що вона може проявитись в житті без появи трігерного фактора або її неможливо позбутись. Можливо нам не відомі на даний момент способи, як це зробити.

Сподіваюсь ця стаття була не тільки цікава, а і корисна для вас. Пишіть ваші запитання чи коментарі.

Список літератури використаний для підготовки статті:

1. Поширеність розладів аутичного спектру. Резюме спостереження, Центр з контролю та профілактики захворювань, 3 грудня 2021 р.
2. Blumberg SJ, Zablotsky B. Діагноз втрачено: відмінності  між дітьми, які мали та які зараз мають діагноз спектру аутизму. Аутизм. 2016;(7):783-95.
3. Ми надмірно діагностуємо аутизм. Healthline.com
4. Роуленд Д. Псевдоепідемія аутизму.Research Highlights in Disease and Health Research Vol. 1. Epidemic of False Diagnoses of Autism.

5. Rodgaard E, Jensen K, et al. Тимчасові зміни величини ефекту досліджень що порівнюють осіб з аутизмом і без нього: мата-аналіз.JAMA Psychiatry. 2019;76(11):1124-1132.
6. Роуленд Д. Справжня природа аутизму. Журнал неврології, психіатрії та дослідження мозку. 2021;(2).
7. Роуленд Д. Нейрофізіологічна причина аутизму. Журнал неврології та нейрофізіології 2020; 11 (5): 001-004.
8. Роуленд Д. Диференціальна діагностика аутизму: причинно-наслідковий аналіз. Журнал неврології та нейрофізіології. 2019;(11):1-2.
9. Повстання проти культури, яка цінує асиміляцію над індивідуальністю. Нейродивергент Rebel.com